Село Гатне розташоване на південь від масиву Теремки міста Києва, на 16-му км автостради Київ - Одеса. Воно розкинулося обабіч широкої балки з потічком Гатенкою у мальовничій місцевості лісостепу у верхів'ях річечки Віти.
Оточене селами: Крюківщиною, Юрівкою, Вітою Поштовою, селищем міського типу Чабани та містом Вишневим із залізничною станцією Жуляни.
Жителі села забезпечені регулярним сполученням з м. Києвом, старовинними містами Васильків та Боярка. Поряд з селом знаходиться аеропорт «Жуляни».
Біля села, яке має 1000-літню історію, за останні п'ять років виріс житловий масив за генеральним планом розвитку (1994 - 1999 рр.). Забудовані урочища Дібровки, Кургану, Грядини, Перемоги, Доброго Дуба.
Старе село повністю електро-, радіо-, газофіковане. Вулиці з твердим асфальтовим покриттям. Садибні ділянки по 0,15-0,30 га забудовані одно-, двоповерховими житловими будинками, надвірними підсобними будівлями, значна частина їх із теплицями й гаражами.
Історична дата утворення села 1169 році. Площа села 2877 тис. кв. м., населення становить 3.087 тис. осіб, щільність населення становить 1072. 990 осіб/кв. км.
У селі відреставровано церкву. Вона розмістилася у колишній монастирській церкві, на подвір'ї якої знаходиться меморіал пам'яті загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни та братською могилою оборонців Києва і с. Гатне (1941 - 1945 рр.).
Зроблено капітальний ремонт старого шкільного приміщення школи, де знаходиться дискотека, кабінети для депутатів, для прийому виборців. Є зал для урочистих подій та засідань сільвиконкому. Завідуючий клубом Олександр Дмитрович Осуховський.
У селі працюють дві бібліотеки. Завідуюча сільською бібліотекою Антоніна Іванівна Аліпченко. Завідуюча шкільною бібліотекою Любов Яківна Ліннік. Збудовано нову середню школу. Директор школи Володимир Олексійович Жидченко.
У приміщенні школи встановлено нову АТС на 1200 номерів, яка працює від зв'язку Києва (1999 р.).
При допомозі сільської Ради встановлено шість нових трансформаторних підстанцій для підживлення струму в новозабудованих урочищах (1998 р.).
Усі вулиці села електрифіковані, освітлені, встановлено світлофори.
Зведено красиве приміщення приладобудівного підприємства «Благосердя» (НВО), директор Володимир Федорович Львов.
Утворено товариство з обмеженою відповідальністю (ТВО) «Ластівка», директор Олександр Олександрович Володін.
У селі є акціонерне об'єднання НВАІ «Агроінком», директор Микола Григорович Лобас.
На території села існує допоміжне господарство-кооператив «Підряд» з тваринницькою фермою на 50 голів худоби. Керуючий відділом Володимир Олександрович Білоноженко, директор Броніслав Броніславович Корінький. Завідуюча фермою Галина Федорівна Цимбал. Бухгалтер Ольга Іванівна Ситниченко.
Працює фельдшерсько-акушерський пункт (ФАЛ). Завідуюча Лідія Никифорівна Христюк.
Поряд, у 16-квартирному двоповерховому будинку розміщена пошта, яку очолює Лідія Василівна Негоденко.
Працює 2 магазини і 2 лотки.
На півдні села - кладовище (сільський цвинтар), де збудована капличка. До цвинтаря прокладена асфальтована дорога.
На річечці Гатенці та її притоках Дібровці й Добродубівці загачено 4 ставки. У Туровій долині Гатенка зливається з Сіверкою і утворюється річечка Віта (нині там ставок).
У цьому році збудовано новий продовольчий магазин, директор якого депутат Гатненської сільської Ради Сергій Максимович Пилипенко.
Будується зона відпочинку для жителів с. Гатне і навколишніх сіл.
Більшість старовинних назв - частин та кутків села - походить від тих, хто тут жив, та від різних історичних подій.
Село складається з Красниці, Серединки, Кучанщини, Градини, Шляхової, Дібровки, Кургану, Копилової, Доброго Дуба, Прусової.
У свою чергу кожна частина села поділяється на кутки:
Красниця - Багирів, Яровий, Кажанів, Костишин, Шкільний і Перемога;
Серединка - Багів, Дубників, Носачів, Дзюбів, Шинків;
Кучаншина - Маширів, Батухів, Польовий;
Шляхова - Бобрів, Карачунів, Дібровів;
Копилова - Садовий, Янчукір, Бобків.
Добрий Дуб
Північна околиця села має назву - Добрий Дуб. Урочище Добрий Дуб було добре відоме Київським князям. Ця назва не раз згадується у багатьох історичних документах, починаючи від часів князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. А також в актах XVIII - XIX ст., при встановленні меж між монастирськими володіннями земель, «... почавши оть кринице Днепреца дорогою Гатенською до долина Журавлици й до Доброго Дуба при Журавлице жь. Журавлицею в речку Гатенку, вниз до гребла Шахравского, дальше до Туровой долиньї».
Вірогідністю того, що це дійсно урочище Доброго Дуба є запис у «Рукописе Софиевского Собора» від 1701 р. за № 322. «... вище пня дубового, спаленого уже к самой дорозе троха в грунт», що підтверджує дійсно місце знаходження Доброго Дуба. Був у східних слов'ян язичницький бог Доброт - бог захисник, оборонець подорожніх, бог створення добра. За уявою це божество нібито жило в дубі. Якості, приписувані божеству, яке жило у дубі, пізніше були перенесені на дуб. Внаслідок цього відбулася трансформація назви. Дерево стало божеством - деревом, призначеним для ритуальних обрядів і почало називатися Добрим Дубом.
Це дерево - тотем (святе дерево) невідомо коли і ким посаджене, росло на перетині доріг більше тисячі літ. Воно було орієнтиром для подорожніх і предметом для поклоніння язичницьким богам (Перуну, Дажу, Велесу, Берегині та ін.). Тут було місце для відпочинку, розваг і забав. Вважалося, що в креслатому Дубові з покрученими гілками й стовбуром у три обхвати й недосягаючим вершком жив бог Доброт. Тому-то йому поклонялись всі подорожні й мешканці довкілля. Кожен приносив пожертву і благав у бога для себе і дітей здоров'я, удачі та обереги, добра і сімейного благополуччя. Землероби просили дощів, урожаю, відвернення лиха від них і худоби, а дівчата краси й щастя. За міфом цей Дуб Перун обсмалював блискавицями три рази в століття. Після цього на ньому сяяли золотисті жолуді й бриніли квіти. З-під його коріння вибивало джерело «цілющої води, а поруч достигало жито, пшениця й всяка пашниця, стриміли у землі рала й плуги».
Після того, як засох Дуб, зупинялися тут на відпочинок прочани, які йшли на прошу до Києво-Печерської Лаври. Пили й умивалися джерельною водою, відпочивали на траві.
Тепер тут зберігається мальовничий куточок з двоприточним ставочком, рідкостоєм вільхи, верболозу, кущі калини, де весною не замовкає пташиний спів та жаб'ячий скрегіт. Довкола красуються добротні будинки, а далі тягнуться лани пшениці та овочів, переткані дубовими лісосмугами, за якими видніються масиви Теремки.
Так, як і півтори тисячі років тому, за часів Кия, тут живуть люди, ходять у Дубовий Дуб по чистоджерельну воду, яка була і є першою необхідністю для всього живого. Добродубівська вода не втратила доброго смаку та життєдайності, ні чародійно-благотворних і оздоровчих властивостей. Той, хто вип'є її, стає здоровим і добрим.
А дуб? Це могутнє дерево пережило десятки поколінь. Своєю красою й величчю, міцністю й неповторністю візерунка деревини, воно здобуло серед людей неперевершену повагу, яка переросла в магічну силу божества. Вважається, що у виробах із дуба: у хатніх підвалинах і в порогах, у стовпах і сволоках, у меблях, у діжах для тіста й барильцях для води і вишнівки, навіть у дубцях, якими карають неслухняних, постійно живе таке добродійне божество. Тому-то оселі наповнюються добром, минає їх лихо, а в покараних дубцями не залишається ніяких слідів образи.
Так Добрий Дуб, переживши віки, залишив назву урочища в легендах і в піснях, став символом могутності й безсмертя та започаткування добрих справ, як добрий спогад про славну минувшину Землі Київської.
Курган
Урочище Курган простягається від східної околиці села до масиву Теремки Києва. На широкому полі за Дібровкою (Рощею), біля озер Циганового та Пастушою височіли могили-кургани періоду ранньої бронзи й скіфських поселень. Тут відбувалися ратні історичні події, де залишились могили під назвою «Вовчі могили» (пізнішого часу) як свідки про боротьбу наших далеких предків за право жити на цій землі.
«Вовчі могили» - це могили-кургани дуже давнього поховання. Знаходяться на північний захід від села на 500 м; 500 м від Окружної дороги без під'їзду до них. Могильник складається з трьох могил, оточений невисоким, ледве помітним валом, а з півдня виритим широким заходом до могил. Могили тепер стоять розриті.
«Вовчі могили» і скіфські могили-кургани стали свідками досить великого проміжку часу в історії країни. Це підтверджують дослідження їх професором В. Б. Антоновичем ще в 1874 р. Дуже давні кургани були розриті й розорані. До революції були тут дарчі борщепринагідні землі Микільсько-Пустинного монастиря.
Знахідки свідчать про дуже давні поселення перехідного періоду від кам'яного до залізного. Це могильник трипільської культури. Він був пограбований - цінні золоті вироби і прикраси не збереглися.
У післявоєнні роки від могил залишилась лише назва. За Дібровкою й насипом забудовується частина урочища Курган. Між потічками Теремця та Гатенки поля зернових, кормових та овочевих культур, які підходять до самого Кібернетичного центру НАН України.
Ця територія простягається від околиць села Гатне (заболоченої низинки), від урочища Лубків, аж до Теремків і до Жулянських полів. Тепер цей масив відведено по генплану села на ділянки під забудову, де виростають красиві котеджі сучасної архітектури.
Грядина
На південному сході обабіч асфальтованої дороги, але до Чабанів, розкинулось урочище Грядина. Походить воно від слова грядка-ділянка для вирощення різних овочевих культур та зернових. У минулому значна частина урочища, від потічка Гатенки, називалася Грудки. На цій частині росли дубові ліси, а решта - вкрита посівами зернових культур.
У минулому наші пращури випалювали ліс під ділянки сільськогосподарських культур. Стовбури дерев використовували для будівництва житла та різних речей широкого вжитку: діжі для тіста, барила, діжки і т.д. Коріння викорчовували і спалювали. Попіл змішувався з ґрунтом і після дощу утворювалися грудки. Ґрунт через деякий час ставав кращим. Але назви «Грядина» і «Грудки» були паралельні в одному урочищі. З часом вони злилися-трансформувалися в одну - «Грядина - велика грядка».
Тепер тут ростуть яблуневі і грушеві сади. Частина Грядини відведена під забудову. Урочище змінює свій вигляд. Протягом 1995 - 1999 рр. виросли дво-, триповерхові котеджі красивої сучасної архітектури з новими асфальтованими освітленими вулицями.
Теремки
Теремки - старовинне поселення на одному з численних шляхів сполучення з містом Києвом. Сьогодні на ньому збудовано один з найкращих і найкрасивіших мікрорайонів міста.
Назва Теремки походить від назви будинків «теремів».
У минулому тут була прекрасна природа. Росли змішані ліси стелилися зелені шовкові трави. Сріблом виблискували озера, ставки. У лісах було багато всякої звірини та птахів.
Поблизу цього урочища проходила дорога від Трипілля через Дерев'яну, Обухів, Нещерів, через заплави Стугни, Безрадичі, Дмитровичі, Підгірні, Ходосіївку, Лісники, Пирогів, Феофанію, Сераково (Хотів) на Теремки, Добрий Дуб (Гатне), Крюківщину, Петрівське (Куликівське) й Білогородку на Червенський шлях. Далі дорога ішла з Києва на південь.
Ці шляхи за Київської Русі мали величезне значення для спілкування торгівців, взаємозв'язків між поліськими й степовими слов'янськими племенами, між князівськими володіннями. По них проходили ратні походи князів, на них відбивали навали кочівників.
Біля дороги зупинялися подорожні, що йшли в Києво-Печерську Лавру на прощу, князі, бояри, дружинники, посли, мисливці. Тут і було побудовано перший дім «терем». Це великий будинок, двоповерховий з піддашшям, навколо оточений високою огорожею з брамою. Такі будинки слугували для відпочинку та ночівлі подорожніх. Біля них поселялась обслуга, яка займалась землеробством, скотарством, не раз терпіла від набігів кочівників.
Урочище Теремки знаходиться на крайній південній околиці міста Києва на вододілі у верхів'ях потічків Желані і Теремця.
У Теремках здавна селилися люди, ще до християнства. В Іпатівському літописі за 1115 р. згадується урочище під Києвом Теремець. Мабуть це було велике селище в той час.
Чабани
У минулому це урочище біля лісу використовувалося для випасання худоби. Людей, які пасли отари овець, називали чабанами. Слово чабан тюркського походження. В урочищі спочатку будували тимчасове житло, а потім уже будували постійне житло біля дороги (для пастухів-чабанів).
Назва урочища прижилась і до хутора.
Селище міського типу Чабани (1971 р.) розташоване на південь від міста на 16-му км автостради Київ - Одеса. Воно знаходиться за масивом Теремки обабіч старого Васильківського шосе на витоку Шварнівського потічка. Навколо нього села: Новосілки, Хотів, Віта Поштова, Гатне, Теремки.
Згадується воно десь на початку XII століття при розмежуванні земельних володінь Микільсько-Пустинного (с. Гатне) та Києво-Печерського (с. Хотів) монастирів.
На початку XX ст. в час Столипінської реформи та будівництва нової Васильківської дороги на Київ, на хутір переселялись селяни з Гатного, Хотова, Віти Поштової. Перед війною (1941 року) при в'їзді й виїзді з хутора розмістились «Червоні казарми» (військовий гарнізон) і допоміжне господарство «Воїнведа» та захисна смуга Київського укріпрайону (КиУР). Був створений невеликий колгосп «Більшовицька весна».
На початку війни в липні-вересні 1941 року, на основному напрямку наступу німецько-фашистських військ на Київ, на Васильківському шосе кипіли бої.
Хутір 4 рази переходив з рук в руки, піддавався бомбардуванням, пережив окупацію.
Хутір Чабани було звільнено 6 грудня 1943 року від фашистської окупації.
Післявоєнний період був важким і тривалим.
Відновили допоміжне господарство Чабани (директор Анатолій Володимирович Юрко). Багато жителів села у післявоєнні роки працювали в допоміжному господарстві в Чабанах. Відновили роботу колгоспу «Більшовицька весна» (голови: Євтух Іванович Воловненко, Зінько Євменович Дубінченко). Тут же в Чабанах знаходився табір військовополонених німців. Згодом на цьому місці було побудовано Інститут землеробства (ВАСГНІЛ), експериментальний завод ВНДУ - тваринмаш, зональну амбулаторію та Інститут захисту рослин.
Допоміжне господарство стало насінницьким радгоспом «Чабани» Інституту землеробства. Хутір переріс у село Хотівської сільської Ради.
З року в рік велась забудова Чабанів власними добротними будинками й подвірними будівлями.
Інститут землеробства Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук (ВАСГНІЛ - південне відділення, директор Василь Миколайович Євминов) успішно вирішував проблеми селекції зернових, кукурудзи та сої для лісостепової зони та надавав практичну допомогу по веденню зернового господарства України.
Радгосп «Чабани» став дослідницьким господарством насінництва (директор Іван Олексійович Латуженко).
З року в рік велася забудова одно-, дво- і багатоповерховими будинками, збільшувалась кількість населення. Чабани в 1971 році набули статус селища міського типу, до якого підпорядковано с. Новосілки.
Після катастрофи на атомній станції (ЧАЕС) 1986 року на базі Інституту захисту рослин розпочав роботу філіал Всесоюзного інституту радіології, де вивчається вплив радіації на рослинний світ та надається практична допомога всім потерпілим від аварії на ЧАЕС.
Красниця
Західна частина села складається з 5-ти кутків: Кажанівського, Костишеного, Бачирівського та Догівського. Вони розміщені на території двох стародавніх городищ Красного і Ярового. Повз них проходив найдавніший шлях-дорога з Києва на південь. Ця дорога йшла з Києва, що знаходився на Старокиївській горі по рівнинках нинішніх вулиць Володимирській, Тарасівській, Залізничній та Гайдара, потім вбрід через річку Либідь по Солом'янці, Чоколовці до Желані, десь через середню течію, поміж болотцями Желані й жилок Дніприка, Журавлиці й до Доброго Дуба. Тут перетиналась із другим важливим шляхом від Дніпра на Захід - до Червенського краю і Польщі. Проходила вона через заболоті річок Добродубівки й Гатенки мимо городищ. На цьому перетині, біля двопритокового озерця, зупинялися і вклонялися Доброму Дубові, який ріс на перетині доріг.
В одному з літописів за 1169 рік знову згадується про поселення: «...На гатяхь по дорозе на Киев... на Желаньи у Доброго Дуба». Мабуть, люди поселялись по балці понад Добродубівським потічком з чисто джерельною водою на природно захищених пагорбах. На одному із них є ознаки древнього городища.
Пагорб площею 1,5 кв. км з рівною поверхнею висотою в 30 - 35 м, оточений з трьох сторін річечкою Гатенкою та притоками Красною й Костишеною, називається Красницею, що походить від слова Красне і означає гарне місце. А місце, де було городище, називається Красниця. Так назва городища перейшла на назву місця, де воно було розташоване - Красне-Красна (назва притоки Гатенки) трансформувалось в назву - Красниця.
Турова долина знаходиться на західній околиці села, де сходяться із струмками чотири балки - Гатенська, Крюківщинська, Турінська й Шварнівська. Тут зливаються Сіверка з Гатенкою й утворюється річечка Віта (нині ставок). «Турова божниця», як гадаємо, знаходилась на схилах Костишинового пагорбка (нині дачі). В минулому тут у вибалках і байраках на луговинах водилось багато диких тварин, серед них бики-тури (самці дикої степової корови), на яких полювали місцеві мисливці і навіть кияни.
Після вдалого полювання тут влаштовувались забави та змагання на честь бога Тура. Із забитого бика знімали шкіру разом із рогатою головою й напинали на зліплене з глини бичаче туловище й прикрашали роги квітами й гілками, а з ганчір'я й соломи ладнали опудало Мари. Після ігрищ і змагання на конях у долині, всі збирались біля опудала Тура-бика, приносили богу Туру пожертву, танцювали й смакували засмажене м'ясо й спалювали опудало Мари.
Очевидно, така традиція існувала довго, бо князь Ярослав Мудрий із своїми синами після полювання, або огляду Змійових валів, не забороняв проведення таких язичницьких ритуалів. А саме, перед розгромом печенігів у 1036 році на Васильківській дорозі й на річці Алті, поклонявся Доброму Дубові. Аж через сто років князь Володимир Мономах заборонив полювання на биків-турів. Зникла і Турова божниця, залишилась тільки назва - Турова долина. Тепер тут знаходяться ставки, а на схилах балок дачі.
Шкварнівка
Це місце не раз згадується під час неодноразових епідемій чуми й сибірки. Трупи хворих тварин вивозили у провалля і там їх спалювали. Такі шквари (шкварки) довго валялися на дні яру, який став прозиватись Шкварнівським або Шкварнівка. Посеред яру, забудованого дачами, протікає потічок у витоках якого розкинулись луки. На тих луках, скільки пам'ятається, випасали овець, велику рогату худобу. Пастухи-чабани поселалися тут обабіч потічка, біля дороги. Доглядаючи за отарами овець, поруч розорювали землю, в лісі заготовляли деревину для забудови хутора і села, Шкварнівка простягається за ланами.
Лан
З півдня до села прилягають добротні угіддя Ланів з родючими ґрунтами. Ця назва говорить сама за себе. З давніх давен розорювались землі й засівались зерном, де самовіддано трудились люди й одержували добрі урожаї. Вони бережно і з любов'ю ставилися до богодарного лану. За традицією наших предків святкують обжинки і овсення. На ланах продовжують колоситися поля вже нових рафінованих сортів зернових насінницького акціонерного господарства «Чабани», їхню продукцію широко використовують господарства лісостепової зони, де одержують значно підвищений урожай зернових.
1980-ті роки
У березні 1985 року, після смерті К. Черненка, Генеральним секретарем ЦК КПРС обрано М. С. Горбачова, якому належала ініціатива перебудови, що почалася під гаслом «прискорення» економічного розвитку.
Але ЦК і влада на місцях залишилася в руках старих партійних структур. В Україні партійні структури очолював перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький, який прийшов на зміну П. Шелесту у травні 1972 року. Перебування на посаді республіканської Компартії стало рекордним за тривалістю - 17 років!
Політична діяльність В. В. Щербицького здійснювалася в період, коли змінилося шестеро генсеків. Розпочавши її в завершальні роки сталінської епохи, він пройшов через хрущовську відлигу, брежнєвську стабілізацію та застій, андроповську спробу реформ і черненківську «мертву зону», а потім, ще майже протягом п'яти років утримувався на бурхливих хвилях «горбачовської перебудови». Це унікальне явище в історії України: «феномен В. В. Щербицького».
У галузі економіки шість років перебудови не дали позитивних результатів. Господарська діяльність зосередилась повністю в руках партійних органів. Була провалена косигінська реформа, розбалансовано народне господарство. Поглибився дефіцит державного бюджету, відчутним стала незабезпеченість людей товарами та послугами, була низька зарплата, ринок товарів народного споживання розпався.
Побудова великих тваринницьких ферм і комплексів, агромістечок, укрупнення колгоспів і радгоспів, передача їм сільгосптехніки з МТС призвело до появи неперспективних сіл, деградації селянства та масової міграції у міста.
Продовжувалися експерименти у сільському господарстві. Не минули вони Гатне і цього разу. Село знову опинилось у центрі кардинальних змін Радгосп «Тарасівський», куди входило село Гатне, було розукрупнено. До радгоспу «Крюківщина» відійшло 250 га землі Гатного 700 га було передано Інституту землеробства ВАСГНІЛ, з них - 431 га орної землі.
До радгоспу «Чабани» відійшов сад, гуртожиток на 100 місць та ферма ВРХ високопродуктивних корів і 70,1 га землі для створення підсобного господарства (нині кооператив «Підряд»). Ферми великої рогатої худоби було розділено і вони практично перестали існувати. Ферма Гатного, яка щоденно поставляла до міста Києва майже 6 тонн молока, була зруйнована. Кілька десятків робітників ферми залишилися безробітними.
Ось коли знову село стало не тільки неперспективним, але й дедалі без майбутнього. Більшість жителів працювала в місті, решта займалася вирощенням сільгосппродуктів на присадибних ділянках.
У ці важкі часи село залишилося без землі, воно стало залежним від інститутського керівництва та дирекції дослідного господарства «Чабани» (директор - Іван Олексійович Латушко).
Господарство відділку перепрофілювалося на вирощення насіння нововиведених рослин (керуючий - Іван Гнатович Пшець).
Добре працювали трактористи: Сергій Васильович Савенок - І бригада; комбайнери Володимир Михайлович Медяк, Микола Михайлович Беліненко - І бригада, Михайло Олександрович Криворот, Василь Лук'янович Прокопчук - II бригада, які працювали на дослідних ділянках; ланкові Марія Трохимівна Костенко - І бригада, Леся Степанівна Ситниченко - III бригада; добре працювали на току Марія Дмитрівна Гончак, Лідія Федорівна Федорук; доярки Ольга Миколаївна Воловненко, Марія Якимівна Прохоренко, Валентина Андріївна Степушенко.
Добре працював комплексно-приймальний пункт (завідуюча Лідія Леонідівна Озадовська). Завідуюча пунктом уважно ставилася до запиту населення по пошиву виробів, ремонту взуття, фото, забезпечувала трикотажними виробами.
У цей час плідно працював сільвиконком у складі: голова сільвиконкому - Г. П. Марченко (1982), голова Ради - О. Х. Костенко, депутати (заступники голови) - Г. Г. Костенко, О. Я. Ситниченко, І. Г. Пшець, секретар - Н. М. Іващенко. Із грудня 1984 року по 27 серпня 1985 року заміняв голову сільвиконкому Олексій Якович Ситниченко.
Сільська Рада разом з активістами провела значну роботу по благоустрою села, почалася масова телефонізація.
1987 року почалася робота над технічною документацією школи. Цю роботу було доручено депутату сільської і обласної Ради В. О. Жидченку.
У 1988 році в більшість будинків села прийшло «блакитне паливо» - газ. Кооператив по газифікації очолював Григорій Данилович Капроненко, заступник Іван Андрійович Пасацький. У газифікації села велику роль відігравав Віталій Васильович Омельчук.
На території села запрацювало ТВО «Ластівка» (директор - О. Р. Володін). Збудовано цех по виготовленню електропристроїв НВО «Благосердя» (директор - В. Ф. Львов). Утворено акціонерне об'єднання (НВІ) «Агроінком» (директор - М. Г. Лобас).
Велика робота велась по заселенню урочищ «Добрий Дуб», «Грядина» новоселами.
У цей час сільська Рада багато уваги приділяла ветеранам Великої Вітчизняної війни та праці, вдовам загиблих на війні. Надавали матеріальну допомогу грішми, продуктами, урочисто відзначали Дні Перемоги, Дні пам'яті. Ветерани забезпечувалися паливом, оранкою городів, комбікормом, добривами, хімікатами.
Незважаючи на складнощі життя, школа працювала стабільно. Директори школи Людмила Миколаївна Нікіфорак з 1978 року, Степан Микитович Віденко з 1983 року, Володимир Олексійович Жидченко з 1989 року, разом із завучами Андрієм Петровичем Заріцьким, Ольгою Антонівною Ткаченко та організатором позакласної роботи Тамарою Іванівною Снігир, піонервожатою Людмилою Антонівною Москаленко продовжували працювати на високому рівні ефективного навчально-виховного процесу.
Багато вчителів було відзначено нагородами, відзнаками «Відмінник народної освіти», атестовані на звання старшого вчителя-методиста.
При школі постійно працював консультпункт Вишневецької заочної середньої школи (завідуючий - М. Й. Мурафа та Л. П. Євич), в якому навчались понад тридцять осіб робітничої молоді.
1990-ті роки
Початок 90-х років характеризувався подальшим розмиванням тоталітарного ладу. Все більше людей вимагали переходу до багатопартійної політичної системи.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Ця подія стала початком різкого росту національної самосвідомості. Важливу роль у цьому процесі відіграв Народний Рух України, який спрямував свою діяльність на популяризацію історії України, української мови, демократизацію виборчої системи.
24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР оголосила незалежність України. На території України стали діяти тільки закони України. Україна стала незалежною державою.
Саме тоді в Гатному утворилася група громадян у складі 20 осіб, яка входила до Народного Руху України (групу очолив П. Г. Ляшенко). Ця організація проіснувала два роки. Група не мала програми і була малоактивною.
За вісім останніх років багато чого змінилося, зникла ейфорія перших років незалежності України. Життя виявилось значно складнішим і тяжчим, аніж того сподівалися.
Незалежність України все населення зустріло з радістю, але негаразди перехідного періоду негативно відбилися на житті села Гатне.
Більшість з тих, хто жив у селі, але працював у Києві залишилися без
робітними. Перші роки самостійності не виправдали сподівань і надій
гатенців. Склалися складні обставини - село після розукрупнення залишилося без землі, населення було багато, будуватися не було де, постало питання про виділення земельної площі під забудову. Активну участь у цій справі брав голова Ради Олександр Хомович Костенко та земельна комісія в складі: В. Ф. Тищенко - голова комісії; А. К. Криворучко, П. Є. Дуброва, Ц. Л. Кайданович - члени комісії.
Сільська Рада з депутатами та з активом села через Верховну Раду України, добилася виділення землі під забудову.
У листопаді 1991 року почалося будівництво нової школи за кошти місцевого бюджету. Активну участь у будівництві школи взяли сільська Рада, вчителі, актив села, більшість громадян. Будівництво школи очолив директор середньої школи В. О. Жидченко та завгосп С. М. Бідненко який працює й понині.
Цього ж року була створена й активно працювала комісія по увіковічненню історичних місць і подій в Гатному (очолив М. Г. Герасименко). Матеріальну допомогу комісії надала сільська Рада.
Сільська Рада й актив села працювали над генеральним планом села з перспективою на майбутнє т