Вітаю Вас, Гість

Нинішній храм знаходиться у старовинному приміщенні монастирської трапезної. Монастирський комплекс у селі Гатному являв собою філіал Пустинно-Нікольського (Пустинно-Микільського) монастиря — другого за величиною і значимістю Київського монастиря опісля Києво-Печерської Лаври. Розміщалася на території села філія Володимирського собору (до 1938 року). Будівлі філії були розвалені в роки "воїнствующєго атеїзма", у радянські часи в приміщенні нинішнього храму розміщався клуб.


Гатенці пам'ятають роки, коли у верхньому приміщенні проводилися дискотеки, а нижнє було віддане під храм.

Імперські часи

Про монастирський філіал маємо лише відривчасті відомості, як і про сам монастир. Приведемо витяг з книги [Г. Івакін. Історичний розвиток Києва XIII — середина XVI ст. — К., 1996. — С. 109-189.]


"На верхньому печерському плато над монастирем (де У 1696 р. було збудовано мурований Микільський собор) у XI ст. був жіночий Микільський монастир, у який постриглася у черниці мати Феодосія Печерського. Після 1240 р. цей жіночий монастир та феодальний двір на Угорському в джерелах не згадуються. Вірогідно, укріплений феодальний (княжий) двір був знищений, а  місцевість спорожніла.


На місці жіночого монастиря, за свідоцтвом митрополита Сільвестра Коссова, у 1635 р. залишались лише кам’яні фундаменти серед винограднику, що належав Пустинно-Микільському монастирю. Останній у XV — XVII ст. був великим феодалом й впливовою церковною організацією тієї доби. Йому вдалося вижити у боротьбі з могутнім Печерським монастирем, який намагався знищити своїх суперників, особливо на прилеглих територіях. Чи не тому в окремих джерелах храм називають Храмом святого Миколая Чудотворця. 


За розмірами земельних набутків Микільський монастир поступався лише Печерському. Про розквіт монастиря свідчать жалувальні грамоти на земельні володіння XV — XVI ст. Серед них жалувальна грамота короля Казимира на село Княжичі від 4.07.1489 р., великого князя Олександра на орну землю на «річці Борьщовці» 6.09.1497 р., князя Богдана Глинського на село Гатне (1.02.1500 р.) «с пашными землями, и з бортными, и с припашьми, з лесы, й з дубровами, и з сеножатми з рекою, и з речками, и з бобровым гоны, и з млыном...», воєводи Юрія Монтовтовича на «озеро Долобеск и с устьем в острове в Туханове» (4.07.1508 р.), Остафія Дашкевича на село Гвоздово (23. 06.1514 р.) тощо  (кінець цитати)"

На початку першого десятиріччя XX ст. у селі розгорнулося будівництво двох цегля­них церков.

 

На той час у селі було 1130 жи­телів. Почалося будівництво школи, лавки, кузні, водяного млина. Монахи бу­дували  церкву на своїй садибі, а громада – зверху біля Багирового узвозу (Багирів узвіз нині  вулиця Жулянська)навпроти Божого горба   вулиця Ярова).

 

Монастирську церкву відкри­то і освячено 22 травня 1904 р. на честь Миколи Чудотворця. У підвалі обладнано  їдальню (трапезну) для ченців і прочан, які щоліта йшли  через село на прошу до Києво-Печерської лаври. Тут зупинялися перепочити та поклонитися святому місцю Доброго Дуба. Для односельців монахи у ній влаштовували поминальні й святкові трапези.

 

Сільська церква виростала повільніше під наглядом настоятеля Київського собору свя­того Володимира. Староста Бідненко Лаврін Максимович особисто очолив вивезення цегли із Корчуватського заводу Яська та різних будматеріалів. Зависочіла двадцятиметрова дзвінниця храму візантійського стилю худож­ньої архітектури українського бароко, увінчаного бронзовими хрестами. Вона стала окра­сою села Церкву освятили в день Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня 1906 р. Цей день став храмовим святом у селі.

 

Обидві церкви  впливали на духовність і світогляд селян. Біля церкви було збудовано однокласну парафіяльну школу, де мали змогу отримати початкову освіту діти шкільного віку. Тут навчалися від Покрови до Пасхи три групи учнів. Усіх разом навчав один учи­тель спеціально російською мовою, що відображало політику царською уряду на заборону української мови

 


Пора занепаду Російської імперії та більшовизму


За часів Радянської влади на  вимогу центральних органів місцева влада посилила наступ на церкву, збільшилися податки,  заборонялися проведення церковних обрядів. Посилилися переслідування священників. Це була політика партії на винищення віри, духовності, знищення церкви.

 

У Гатному прилюдно поглумилися над філією Володимирського собору. Це була чудова архітектурна споруда із великими банями, чотирма  вежами, високою триярусною дзвіницею, увінчана бронзовими хрестами. Вона кіл відзначалася художнім оздобленням цегляно­го орнаменту, її дзвони було чути у сусідніх селах, а вечірній передзвін полонив душу кожного.

 

 У 1938 р. церкву було остаточно зруйновано.

Приміщення, де нині розміщається храм, пережило розруху 1930-х років, воєнні роки, повоєнну розруху і нищення церков. В будинку, де до революції розміщувалася монастирська трапезна, у 1970-1980 роки були і сільрада, і сільський клуб.







Часи Незалежної України

Перший священник відновленого храму отець Богдан в 90-і роки в одному приміщенні проводив службу і таїнства, а поруч проводилися дискотеки. Проте церква вже хоч частково, але використовувалася за основним призначенням.

Нинішня назва храму — Покрови Божої Матері (Покрови Пресвятої Богородиці) обрана за назвою зареєстрованої УПЦ-КП церковної громади — чинного власника.


Настоятель храму ієрей Назарій (Капран) у храмі напроти алтаря (до ремонту)


Новий іконостас храму



Божественна Літургія